синкліт
СИНКЛІ́Т, у, ч. У стародавній Греції та Римі — збори вищих сановників.
Ублагала [мати] Капітолійський той синкліт, Щоб первенця її вітали Святії ідоли (Шевч., II, 1963, 282);
// Зібрання духовних осіб, духовенства.
— Та плював я на його анафему, — заспокоював Мічурін дружину,— Плював я на нього з усім його синклітом, чуєш? (Довж., І, 1958, 436);
// перев. ірон., жарт. Зібрання яких-небудь осіб.
З вестибюля головного корпуса вийшов Сергій Салагатов у супроводі комісара та всього медичного синкліту (Збан., Сеспель, 1961, 121);
Усі схилилися над списочком, а Липський стривожено сказав: — Та тут цілий синкліт заколотників? (Кочура, Зол. грамота, 1960, 502).
Словник української мови (СУМ-11)