синкопа
СИНКО́ПА, и, ж.
1. муз. Зміщення музичного наголосу з сильної долі такту на слабку.
Синкопа — це.. таке ритмічне угруповання, яке постає внаслідок пересування звичайного наголосу з сильної на слабку долю такту (Осн.. диригув., 1960, 168);
Закарпатські пісні мають немало спільного з пісенністю [піснями] сусідніх народів з погляду ритмічної конструкції кадансів, а також структури пісень в цілому, що значною мірою викликане частим вживанням синкоп (Нар. тв. та етн., 4, 1961, 52).
2. лінгв. Випадіння звука або групи звуків у середині слова.
Словник української мови (СУМ-11)