синочок
СИНО́ЧОК, чка, ч.
Зменш.-пестл. до сино́к.
[Василь:] Домахо, моя вірна дружинонько! Сину мій, синочку мій коханий!.. (М. Кропивницький);
Дарма, думаю, хай висипляється синочок, хай здоров'ячка закохує, щоб тоді хазяйнувать подужав (А. Тесленко);
На колінах у матері тихо позіхає ще без імені синочок (О. Довженко);
– Прощай, дитя, прощай, синочок!.. – І в землю провалився дід (І. Котляревський);
– Не барися, мій синочку, Швидше повертайся! – Сказав старий (Т. Шевченко);
Вбив би, та жінка кинулась йому в ноги, називаючи його милостивцем і синочком. Тоді бандит щось подумав і вистрілив у вулик (М. Стельмах).
Словник української мови (СУМ-20)