синочок

СИНО́ЧОК, чка, ч.

Зменш.-пестл. до сино́к.

[Василь:] Домахо, моя вірна дружинонько! Сину мій, синочку мій коханий!.. (М. Кропивницький);

Дарма, думаю, хай висипляється синочок, хай здоров'ячка закохує, щоб тоді хазяйнувать подужав (А. Тесленко);

На колінах у матері тихо позіхає ще без імені синочок (О. Довженко);

– Прощай, дитя, прощай, синочок!.. – І в землю провалився дід (І. Котляревський);

– Не барися, мій синочку, Швидше повертайся! – Сказав старий (Т. Шевченко);

Вбив би, та жінка кинулась йому в ноги, називаючи його милостивцем і синочком. Тоді бандит щось подумав і вистрілив у вулик (М. Стельмах).