скалочка
СКА́ЛОЧКА, и, ж.
Зменш. до ска́лка 1–6.
Пійду [піду] розіб'ю в скалочки отой каламарчик! (Ганна Барвінок);
Браслети та сережки, величезні срібні гудзики зі вправленими в них скалочками кольорового скла, а іноді й дорогоцінного каміння – усе це блищало і мінилися на сонці (З. Тулуб);
В одну мить зчистили [люди] цвинтар так, що й трісочки й скалочки ніде не зісталось (І. Нечуй-Левицький);
Мати переносить на скалочці полум'яний язичок до лампадки (В. Речмедін);
На самому краю між небом і землею стоїть здоровенна чорна стіна, зверху неї наче потухаючим жаром скакають світові місячні скалочки (Панас Мирний);
* У порівн. – Очі в його [нього] [Морозенка] з криги, білі та блискучі, от як тонкі скалочки з льоду бувають (Панас Мирний).
Словник української мови (СУМ-20)