скарабей
СКАРАБЕ́Й, я, ч.
1. Пластинчастоусий жук, поширений перев. у Південній Європі, Північній Африці, Малій і Передній Азії, в окремих регіонах України.
У присиваському степу в розпалі літа багато комах, жуків – повільних чорнишів і гнойовиків – скарабеїв (з наук.-попул. літ.).
2. У стародавньому Єгипті – висічені з каменю зображення священного жука, які були предметами культу, амулетами, прикрасами, а також монета, камінь і т. ін. із зображенням такого жука.
Скарабеї були, за уявленням стародавніх єгиптян, символом відродження; їх клали в могилу з покійником (із журн.);
Виймає [колекціонер] з озвученої шкатулки ізумрудних скарабеїв. Це тільки сувеніри, а в древньому Єгипті ці жуки і їх зображення вважались священними (з наук.-попул. літ.);
На віддарунок греки всім потрошку – тій амулетик, тій боспорську брошку. Тій гребінець із дерева кедрового, тій скарабея темно-лазурового (Л. Костенко).
Словник української мови (СУМ-20)