скибка
СКИ́БКА, и, ж.
1. Те саме, що ски́ба 2.
Йому хотілось їсти. Він сів за стіл, відрізав скибку хліба і грубо посолив її (М. Коцюбинський);
Коли караван з'являвся в свято, Шевченко хапав олівці, ішов з фортеці на цілий день із скибкою хліба і штовхався на міняльному дворі, милуючись соковитими барвами східного одягу (З. Тулуб);
[Шалімов:] Дайте мені яблука. [Хламушка:] Почекай, я зараз очищу. (Чистить і дає йому скибку) (І. Кочерга);
* Образно. Тьмяно червоніла скибка молодого місяця (Ю. Шовкопляс);
Високо вгорі пливе золота скибка місяця (І. Цюпа).
2. Те саме, що ски́ба 1.
Плуг повзе повз борозну, чересло одбатувало скибку чорної пахучої землі (А. Головко);
Нам вчулося, як шумить отакий плуг, перерізаючи полинь та тирсу і кладучи полицею довгу скибку (Ю. Яновський);
Велике щастя – латочка землі!.. Крутиться оден з одним на своїй скибці, а сам ходить чорний, як земля... (М. Коцюбинський);
– Революція ж зразу нас із моря темної простоти людьми зробила. Без неї ніхто б нам ані життя, ані скибки землі не дав би (М. Стельмах).
3. Зменш. до ски́ба.
Ой ори, ори, синку, дрібненьку скибку (Сл. Б. Грінченка);
Осінь матусі їсти несе: Борщик у горщику, кашка у жменьці, скибка у пазусі, грушки в хвартушку (П. Тичина).
Словник української мови (СУМ-20)