скорб
СКОРБ, і, ж., уроч.
Те саме, що скорбо́та 1, 2.
В важкі хвилини скорбі та недуг Я тихо йшов, куди гляділи очі (А. Кримський);
Йому тільки й залишається посміхнутись крізь скорб і запропонувати недужій бідарських ліків, ліків його батьків, дідів. – Може, тобі водички? (М. Стельмах).
Словник української мови (СУМ-20)