скорб
СКОРБ, і, ж., уроч. Те саме, що скорбо́та 1, 2.
В важкі хвилини скорбі та недуг Я тихо йшов, куди гляділи очі (Крим., Вибр., 1965, 29);
Йому тільки й залишається посміхнутись крізь скорб і запропонувати недужій бідарських ліків, ліків його батьків, дідів. — Може, тобі водички? (Стельмах, І, 1962, 162).
Словник української мови (СУМ-11)