скрипучий
СКРИПУ́ЧИЙ, а, е.
1. Який скрипить, утворює скрип (див. скрип¹).
Скрипуче колесо довше ходить (прислів'я);
Скрипучі сани широко розкочуються на повороті (З. Тулуб);
Вартовий глянув на його документ з печаткою Генштабу і пропустив у скрипучу хвіртку (С. Голованівський);
Безногий поправив скрипучий саморобний протез, скривився, відчувши біль (В. Петльований);
Прорвався крізь облогу хмар блідий місячний промінь, упав на стару, скрипучу липу (Л. Дмитерко).
2. Різкий, неприємний, схожий на скрип (див. скрип¹).
Він говорив тихо, скрипучим, монотонним голосом (М. Коцюбинський);
Він зареготав якимсь хворобливо скрипучим сміхом (Олесь Досвітній);
На луках лунають скрипучі голоси деркачів (з наук.-попул. літ.);
– Добрий ранок, вороне. Ти їсти хочеш? – Птиця б'є крильми по клітці і повторює своє скрипуче вітання (М. Стельмах).
3. перен., розм. Великий за силою вияву; дуже сильний (про мороз).
Придавили люті, скрипучі морози (І. Микитенко);
Вдарили скрипучі морози, дерево тріскалось, і вранці знаходили замерзлих галок (О. Донченко).
Словник української мови (СУМ-20)