скрипучий
СКРИПУ́ЧИЙ, а, е.
1. Який скрипить, утворює скрип ( див. скрип¹).
Скрипуче колесо довше ходить (Укр.. присл.., 1955, 146);
Скрипучі сани широко розкочуються на повороті (Тулуб, Людолови, II, 1957, 124);
Вартовий глянув на його документ з печаткою Генштабу і пропустив у скрипучу хвіртку (Голов., Тополя.., 1965, 23);
Безногий поправив скрипучий саморобний протез, скривився, відчувши біль (Петльов., Хотинці, 1949, 82);
Прорвався крізь облогу хмар блідий місячний промінь, упав на стару, скрипучу липу (Дмит., Наречена, 1959, 207).
2. Різкий, неприємний, схожий на скрип ( див. скрип¹).
Він говорив тихо, скрипучим, монотонним голосом (Коцюб., І, 1955, 292);
Він зареготав якимсь хворобливо скрипучим сміхом (Досв., Вибр., 1959, 74);
На луках лунають скрипучі голоси деркачів (Знання.., 5, 1970, 29);
— Добрий ранок, вороне. Ти їсти хочеш? — Птиця б’є крильми по клітці і повторює своє скрипуче вітання (Стельмах, І, 1962, 9).
3. перен., розм. Великий за силою вияву; дуже сильний (про мороз).
Придавили люті, скрипучі морози (Мик., II, 1957, 26);
Вдарили скрипучі морози, дерево тріскалось, і вранці знаходили замерзлих галок (Донч., III, 1956, 123).
Словник української мови (СУМ-11)