скупар
СКУПА́Р, я́, ч.
Скупа людина.
– Бачиш, там коло печі стоїть панна Олімпія, донька Крамського, мого сусіда. Старий скупар, гроші має – го-го! (О. Маковей);
– Захочеш свіжини – приходь на вечерю до нас, заманеться солонини – через місяць заглянь. Я не скупар (М. Стельмах);
* У порівн. Женитися здумав [Погорецький], так там трясеться над нею, як скупар над хтозна-яким скарбом (П. Колесник).
Словник української мови (СУМ-20)