скупар
СКУПА́Р, я́, ч. Скупа людина.
— Бачиш, там коло печі стоїть панна Олімпія, донька Крамського, мого сусіда. Старий скупар, гроші має — го-го! (Мак., Вибр., 1954, 21);
— Захочеш свіжини — приходь на вечерю до нас, заманеться солонини — через місяць заглянь. Я не скупар (Стельмах, Щедрий вечір, 1967, 64);
*У порівн. Женитися здумав [Погорецький], так там трясеться над нею, як скупар над хтозна-яким скарбом (Кол., Терен.., 1959, 138).
Словник української мови (СУМ-11)