скупарство
СКУПА́РСТВО, а, с. Властивість за знач. скупи́й 1.
Про нього говорено, що він незвичайно доброго серця, їй закидувано [закидалося] скупарство (Коб., II, 1956, 32);
— Сам бог-отець видить — від душі одриваю!.. — Ох, Володимире, Володимире, заведе скупарство і грошолюбство вас не до бога, а в сліди безп’ятого [чорта] (Стельмах, Щедрий вечір, 1967, 37).
Словник української мови (СУМ-11)