скупий
СКУПИ́Й, а́, е́.
1. Який уникає витрат; надміру, до жадібності ощадливий (про людину).
Був осінній хмарний вечір, а скупі Квасюки шкодували рано світити, – у крамниці було поночі (Б. Грінченко);
Знав [Потурайчин] із досвіду, що люди навіть по найбагатших селах дуже скупі на гроші (Л. Мартович);
Вона була просто скупа, бо часто вночі кликала Малушу до себе й усе міркувала, як би менше дати дворянам (С. Скляренко);
* У порівн. – Часом і дуже скребе [горе], та я з ним ховаюсь од людей, як скупий з грішми (О. Стороженко);
// у знач. ім. скупи́й, по́го, ч.; скупа́, по́ї, ж. Надміру, до жадібності ощадлива людина.
Скупому не хтілося тратити гроші: Хоч золота вволю – а тратить не може! (А. Кримський);
// на що. Стриманий у вияві чого-небудь.
Обличчя здавалося вирізьбленим скупою на легкі ефекти рукою вдумливого артиста (Леся Українка);
На похвалу був [боцман] дуже скупий (Д. Ткач).
2. перен. Недостатній, неповний у певному відношенні; бідний на щось.
Я кинула в могилу тільки квіти, Усі ті квіти, що мені дала Скупа весна твого скупого краю (Леся Українка);
– Хіба можна порівняти оцей скупий перелісок чинар та яворів з тим зеленим раєм! (Іван Ле);
Швидко миготіли узлісся й галявини, більше вкриті золотавим зернистим піском, ніж скупою рослинністю (Л. Дмитерко);
// Незначний розміром; невеликий.
Пенсія була досить скупа, посторонні [побічні] заробітки ще скупіші (І. Франко);
Вони .. живилися скупими, але безвідмовними подачками (Ю. Збанацький);
// Який не вичерпує чого-небудь, потребує доповнень, уточнень.
Після того сухого тону, яким викладано [викладено] нам скупі відомості з історії літератури в гімназії, .. Лімбахові різкі та іноді несправедливі слова набирали незвичайної ціни (І. Франко);
Він .. перебував у гарячковому захваті від своєї першої сутички з технічною мудрістю, втіленою в скупих цифрових колонках (Д. Бедзик);
// Недостатній щодо кількості, якості і т. ін.; скромний.
Виклав [юнак] на траву скупу їжу: півбуханця хліба, з кілограм домашньої .. ковбаси, дві в'ялих цибулини (В. Бабляк);
// Нечисленний, рідкий.
Озеро змаліло, берегова габа поширшала, очерети сухо шелестять скупим листом (Леся Українка);
// Не частий, не безперервний.
Ми стримували гітлерівців скупим кулеметним вогнем, гвинтівками і гранатами (В. Козаченко);
// Небагатослівний, лаконічний.
– Ми, тату... летимо .. – Тяжким солдатським досвідом він одразу осягнув оте синове скупе пояснення (О. Гончар);
Мова її стала скупа, точна, яскрава, слова з'явилися вагомі (Ю. Яновський);
// Обмежений.
Гляньте: цей маркіз Право нам скупе привіз .. Скинь шапки, .. юрба, – Хай живе маркіз Караба! (М. Зеров).
3. перен. Стриманий, слабкий у своєму вияві.
Акуратно підстрижені вуса комісара ворухнулись скупим, ледь помітним усміхом (О. Гончар);
Скупий жест;
// Нерясний (про сльози, дощ і т. ін.).
Він замкнувся в кабінеті, поклав важку сиву голову на руки й заплакав скупими старечими слізьми (О. Донченко);
Холодна волога осідала на чорних стовбурах і гіллі дерев і скупими краплями падала на інженера, коли він продирався через гущавину (І. Багмут);
// Неяскравий (про вогонь, світло і т. ін.).
[Іфігенія:] Я сидітиму перед скупим багаттям Недужа тілом і душею хвора (Леся Українка);
Лампадка перед образом лила скупе тьмяне світло (О. Донченко).
(1) Скупи́й на похвалу́ – стриманий у виявах схвалення когось, чогось.
Закурити часом попросить [боцман].., іноді навіть за якусь дрібницю похвалить матроса, тоді як раніше на похвалу був дуже скупий (Д. Ткач).
◇ (2) Скупи́й на слова́ (на мо́ву):
а) який не любить багато говорити; небагатослівний, небалакучий.
Вона була .. сухувата й скупа на слова (Яків Баш);
[Захарко:] Щось ти сьогодня [сьогодні] дуже скупий на мову, кожне слово з тебе треба витягати! (М. Кропивницький);
Скупи́й на сло́ві.
На канапі сиділа пані полковникова Віра Дараган. Як і завжди, млява в розмовах і скупа на слові (М. Лазорський);
б) (тільки скупи́й на слова́.) стислий (про лист, звіт і т. ін.); лаконічний.
Звіт Марії Павлівни скупий на слова (І. Волошин).
Словник української мови (СУМ-20)