скіпка
СКІ́ПКА, и, ж.
Невелика тонка пластинка, відколота, відрубана від деревини вздовж по волокнах;
// Те саме, що трі́ска.
Наламали дівчата скіпок, наклали під комин (С. Ковалів);
Пушта .. запалив від нього [вогню] жмут соснових скіпок (С. Скляренко);
* У порівн. Так як скіпка на воді крутиться, попавши на чорторий, так він [Василь Невольник] ворочавсь між тим ярмарком (П. Куліш);
// Тонка тріска сухого дерева, яку використовували в давнину для освітлення; лучина.
[Едіта:] Шановний Годвінсон заслаб на очі, читаючи при скіпці... (Леся Українка);
Молодий гридник .. взяв з-під столу соснову скіпку, вмочену в дьоготь, і запалив її від свічки (А. Хижняк);
// Тонкий, гострий шматочок тріски, який потрапив під шкіру; скалка.
Залізла скіпка в ногу.
◇ Ги́дко скіпка́ми узя́ти див. узя́ти;
(1) На скіпки́ (перев. зі сл. трощи́ти, розбива́ти і т. ін.) – зовсім, цілком, ущент.
Стрілами під небо сягала [січа], Об шоломи мечами гарчала, Гартовані списи на скіпки трощила-ламала (Панас Мирний);
Не зду́жати й скі́пки підня́ти див. зду́жати;
(2) Як (мов, ні́би і т. ін.) скі́пка, зі сл. висохти, схуднути, худи́й і т. ін. – дуже, надзвичайно.
Біля першої шкапи стоїть високий чоловік, сухий, як скіпка (Панас Мирний);
Маруся виснажилась, висохла, як скіпка, одначе була проворна (І. Нечуй-Левицький);
Горбиться суха, мов скіпка, постать старого селянина (М. Стельмах).
Словник української мови (СУМ-20)