скіпка

СКІ́ПКА, и, ж.

Невелика тонка пластинка, відколота, відрубана від деревини вздовж по волокнах;

// Те саме, що трі́ска.

Наламали дівчата скіпок, наклали під комин (С. Ковалів);

Пушта .. запалив від нього [вогню] жмут соснових скіпок (С. Скляренко);

* У порівн. Так як скіпка на воді крутиться, попавши на чорторий, так він [Василь Невольник] ворочавсь між тим ярмарком (П. Куліш);

// Тонка тріска сухого дерева, яку використовували в давнину для освітлення; лучина.

[Едіта:] Шановний Годвінсон заслаб на очі, читаючи при скіпці... (Леся Українка);

Молодий гридник .. взяв з-під столу соснову скіпку, вмочену в дьоготь, і запалив її від свічки (А. Хижняк);

// Тонкий, гострий шматочок тріски, який потрапив під шкіру; скалка.

Залізла скіпка в ногу.

◇ Ги́дко скіпка́ми узя́ти див. узя́ти;

(1) На скіпки́ (перев. зі сл. трощи́ти, розбива́ти і т. ін.) – зовсім, цілком, ущент.

Стрілами під небо сягала [січа], Об шоломи мечами гарчала, Гартовані списи на скіпки трощила-ламала (Панас Мирний);

Не зду́жати й скі́пки підня́ти див. зду́жати;

(2) Як (мов, ні́би і т. ін.) скі́пка, зі сл. висохти, схуднути, худи́й і т. ін. – дуже, надзвичайно.

Біля першої шкапи стоїть високий чоловік, сухий, як скіпка (Панас Мирний);

Маруся виснажилась, висохла, як скіпка, одначе була проворна (І. Нечуй-Левицький);

Горбиться суха, мов скіпка, постать старого селянина (М. Стельмах).