скіпка

I. ЛОМ (ламані або придатні лише для переробки старі предмети), ЛА́МАНЬ розм.; ТРІ́СКА, СКІ́ПКА, СКІ́ПА рідше, ТРУ́СОК (уламок чогось дерев'яного). От ще кілька хвилин, і перша мульда, підхоплена хоботом завалочної машини, поволі увійшла в отвір печі, перевернулась і висипала на розпечений під порцію залізного лому (В. Собко); Колода репнула, як гарбуз. За якусь хвилину Хома пощепив її на тріски (О. Гончар); У грубці гуло — Догоряли скіпки (П. Воронько); Килина розіклала багаття з труску та трісок в тіні високого каменя, коло котрого росли високі верби (І. Нечуй-Левицький). — Пор. I. брухт.

СКА́ЛКА (тонкий відколотий, відбитий шматок чого-небудь твердого); СКА́БКА, СКІ́ПКА (яка застрягла в шкірі, в тілі); ОСКО́ЛОК (каменю, скла). Дядько Кузьма розбив одного (горіха), загнав скалку і покинув (Є. Кравченко); Гарматний грім стрясав вулиці, з вікон летіло скло, б'ючись об тротуари на дрібні скалки (І. Цюпа); Куля цьвохнула повз Михайлове вухо, відщепила скіпку од котушки, заплуталась у кабелі (Ю. Збанацький); А що, чи скабку вийняли з ноги? (Ганна Барвінок). — Пор. 1. оско́лок, 1. трі́ска.

ТРІ́СКА (невеликий шматок деревини), СКІ́ПКА, СКІ́ПА, ЛИ́ПИНА діал. (перев. збірне); ДРІ́ЗКА (ДРУ́ЗКА) розм. (перев. у мн. — невеликі шматочки); СКА́ЛКА (тонка); ЛУЧИ́НА (довга тонка — перев. для розпалювання, освітлення). Лісник приніс сухих трісок, — розвели вогнище (А. Головко); Маруся взяла з рук Анниці скіпку з вогнем (Г. Хоткевич); Він біг, що було моці в його тонких, мов скіпи, ногах (І. Франко); — На дривітні колоддя кололи, у дрова рубали і на липину трощили (Г. Квітка-Основ'яненко); — Де ж твоя голобля, хлопче? — Потрощив на дрізки (О. Ільченко); Він відхиляє заслінку, загрубілими пальцями шукає в попелі вічного вогню. Золотою купкою заблищали жарини, приклав до них смільну скалку (М. Стельмах); В хаті стало зовсім темно.. Мати підпалила лучину і почала стелити собі ліжко (В. Гжицький). — Пор. 1. ска́лка.