слизнути
СЛИ́ЗНУТИ, СЛИ́ЗТИ, зну, знеш; мин. ч. слиз і сли́знув, ла, ло; док., розм.
Те саме, що зсли́знути і зсли́зти.
Глядь назад – понурі скали Всі від мене повтікали. Довгим рядом в степ біжать... Слизли – сліду їх не знать (Л. Боровиковський);
Слиз, наче крізь землю пішов (Сл. Б. Грінченка).
СЛИЗНУ́ТИ, ну́, не́ш, док.
1. Легко, швидко сковзнути по гладкій поверхні.
– Дошки-сестрички, тісніше ляжте! Хай хвиля по вас слизне і в море полетить. Не пускайте води до нас! (Ю. Яновський).
2. Рухаючись повз кого-, що-небудь, майже торкнутися його.
Голі по лікоть руки, вогкі, з запахом свіжого м'яса, слизнула повз мої щоки (М. Коцюбинський).
3. перен. Пробігти не зупиняючись, не затримуючись довго на чому-небудь (про погляд, зір і т. ін.);
// також чим. Швидко глянути.
Сестра придивилась до неї пильніше, потім швидким поглядом слизнула по всій її постаті (Леся Українка);
// З'явитися на мить і зникнути (про усмішку, тривогу і т. ін.); промайнути.
Іван помітив, як тривога слизнула по обличчі у неї, звела її брови (М. Коцюбинський).
Словник української мови (СУМ-20)