слобідка
СЛОБІ́ДКА, и, ж.
1. Частина міста, квартал, що зберіг історичну назву за професією, національністю і т. ін. людей, які жили колись там.
Ми зустрілися з ним на березі Азовського моря – поблизу Матроської слобідки під Маріуполем (Ю. Смолич);
На Монастирській слобідці без суду, без слідства, за саму лише підозру в зв'язках з більшовицьким підпіллям було розстріляно групу старих матросів та робітників (О. Гончар).
2. Промислове селище біля міста.
Весело й шумливо на вигоні за шахтарською слобідкою (С. Черкасенко).
3. Те саме, що слобода́ 2.
Йде попереду Марко, а за ним ідуть хлопці з слобідки (О. Іваненко);
Ой на горці, на пригорці, Там стояла та слобідка (з народної пісні);
Тая Довбущуківка – була то слобідка, зложена з чотирьох хаток (І. Франко).
Словник української мови (СУМ-20)