слобідка
СЛОБІ́ДКА, и, ж.
1. Частина міста, квартал, що зберіг історичну назву за професією, національністю і т. ін. людей, які жили колись там.
Ми зустрілися з ним на березі Азовського моря – поблизу Матроської слобідки під Маріуполем (Ю. Смолич);
На Монастирській слобідці без суду, без слідства, за саму лише підозру в зв'язках з більшовицьким підпіллям було розстріляно групу старих матросів та робітників (О. Гончар).
2. Промислове селище біля міста.
Весело й шумливо на вигоні за шахтарською слобідкою (С. Черкасенко).
3. Те саме, що слобода́ 2.
Йде попереду Марко, а за ним ідуть хлопці з слобідки (О. Іваненко);
Ой на горці, на пригорці, Там стояла та слобідка (з народної пісні);
Тая Довбущуківка – була то слобідка, зложена з чотирьох хаток (І. Франко).
Джерело:
Словник української мови (СУМ-20)
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- слобідка — слобі́дка іменник жіночого роду Орфографічний словник української мови
- слобідка — -и, ж. 1》 Частина міста, квартал, що зберіг історичну назву за професією, національністю і т. ін. людей, які жили колись там. 2》 Те саме, що слобода 2). Великий тлумачний словник сучасної мови
- слобідка — Слобі́дка, -дки, -дці; -бі́дки, -бі́док Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
- слобідка — СЛОБІ́ДКА, и, ж. 1. Частина міста, квартал, що зберіг історичну назву за професією, національністю і т. ін. людей, які жили колись там. Словник української мови в 11 томах
- слобідка — Слобідка, слобідочка, -ки ж. ум. отъ слобода. Словник української мови Грінченка