слобідка
СЛОБІ́ДКА, и, ж.
1. Частина міста, квартал, що зберіг історичну назву за професією, національністю і т. ін. людей, які жили колись там.
Ми зустрілися з ним на березі Азовського моря — поблизу Матроської слобідки під Маріуполем (Смолич, VI, 1959, 11);
На Монастирській слобідці без суду, без слідства, за саму лише підозру в зв’язках з більшовицьким підпіллям було розстріляно групу старих матросів та робітників (Гончар, II, 1959, 35).
2. Те саме, що слобода́ 2.
Йде попереду Марко, а за ним ідуть хлопці з слобідки (Ів., Вел. очі, 1956, 124);
Ой на горці, на пригорці, Там стояла та слобідка (Укр. нар. пісні, 1, 1964, 61);
Тая Довбущуківка — була то слобідка, зложена з чотирьох хаток (Фр., VIII, 1952, 147).
Джерело:
Словник української мови (СУМ-11)
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- слобідка — слобі́дка іменник жіночого роду Орфографічний словник української мови
- слобідка — -и, ж. 1》 Частина міста, квартал, що зберіг історичну назву за професією, національністю і т. ін. людей, які жили колись там. 2》 Те саме, що слобода 2). Великий тлумачний словник сучасної мови
- слобідка — СЛОБІ́ДКА, и, ж. 1. Частина міста, квартал, що зберіг історичну назву за професією, національністю і т. ін. людей, які жили колись там. Ми зустрілися з ним на березі Азовського моря – поблизу Матроської слобідки під Маріуполем (Ю. Словник української мови у 20 томах
- слобідка — Слобі́дка, -дки, -дці; -бі́дки, -бі́док Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
- слобідка — Слобідка, слобідочка, -ки ж. ум. отъ слобода. Словник української мови Грінченка