слобідка
СЛОБІ́ДКА, и, ж.
1. Частина міста, квартал, що зберіг історичну назву за професією, національністю і т. ін. людей, які жили колись там.
Ми зустрілися з ним на березі Азовського моря — поблизу Матроської слобідки під Маріуполем (Смолич, VI, 1959, 11);
На Монастирській слобідці без суду, без слідства, за саму лише підозру в зв’язках з більшовицьким підпіллям було розстріляно групу старих матросів та робітників (Гончар, II, 1959, 35).
2. Те саме, що слобода́ 2.
Йде попереду Марко, а за ним ідуть хлопці з слобідки (Ів., Вел. очі, 1956, 124);
Ой на горці, на пригорці, Там стояла та слобідка (Укр. нар. пісні, 1, 1964, 61);
Тая Довбущуківка — була то слобідка, зложена з чотирьох хаток (Фр., VIII, 1952, 147).
Словник української мови (СУМ-11)