слухняність
СЛУХНЯ́НІСТЬ, ності, ж.
Властивість за знач. слухня́ний.
[Руфін:] Мені бридка слухняність поневолі, – я ж не рабиню взяв собі за жінку (Леся Українка);
Шахай його поважав за акуратність і слухняність (Ю. Яновський);
Франко найбільш темними сторонами діяльності попівства вважав пропаганду серед народу слухняності, пасивності і непротивленства злу (з наук. літ.).
Словник української мови (СУМ-20)