смердота
СМЕРДО́ТА, и, ж., розм.
1. Те саме, що смо́рід.
– В нас не то, що в городі – кушпіла [кушпела] тобі та смердота. В нас повітря чисте, на груди таке цілюще (Панас Мирний);
Як гніт отой, смердоту ллючи, тліє, – Зникаєш ти, моя мано-надіє, На кращу долю, на щасливі дні! (П. Грабовський).
2. перен. Про мерзенну, підлу людину.
Я повертаю барабан револьвера, а дядько Василь махає рукою: – Не стріляй, він уже й так готовий... Сам дійшов, Фу, смердота яка! (Г. Косинка).
Словник української мови (СУМ-20)