смерд
СМЕРД, а, ч.
1. У стародавній Русі – селянин який входив у селянську общину і сплачував данину феодалові.
У складі челяді вотчинного господарства основною робочою силою були не раби, а частина вільних общинників, що попала у феодальну залежність, – смерди (з навч. літ.);
– Час тепер не вільний! Як же можна смерда з конем Од ріллі узяти? Тепер весна: смерду в полі Саме час орати (М. Костомаров).
2. перен., заст., зневажл. Про людину незнатного походження.
Там крик [багатіїв]: – Ви хами, смерди! .. Бунтарська проклята голота!.. (В. Сосюра).
Словник української мови (СУМ-20)