смерд
СМЕРД, а, ч.
1. У стародавній Русі — селянин який входив у селянську общину і сплачував данину феодалові.
У складі челяді вотчинного господарства основною робочою силою були не раби, а частина вільних общинників, що попала у феодальну залежність,— смерди (Нар. стар. іст. УРСР, 1957, 386);
— Час тепер не вільний! Як же можна смерда з конем Од ріллі узяти? Тепер весна: смерду в полі Саме час орати (Кост., І, 1967, 95).
2. перен., заст., зневажл. Про людину незнатного походження.
Там крик [багатіїв]: — Ви хами, смерди!.. Бунтарська проклята голота!.. (Сос., І, 1957, 471).
Словник української мови (СУМ-11)