смиконути
СМИКОНУ́ТИ, ну́, не́ш, док., кого, що, однокр., розм.
Підсил. до смикну́ти.
Злякано зиркнувши на вартового, смиконув [візник] віжками й круто повернув коні (Олесь Досвітній);
Він панну смиконув за плахтину, тая впала додолу (О. Ільченко);
Люльки [дід] не палив, а горілочку пив. Смиконе і напідпитку ласкаво промовить: – .. Читай, читай... (О. Ковінька);
Сердито затягувався [Оверко] скаженим самосадом. Санько, ото в брилі, аж закашлявся, сердега, як смиконув (А. Головко);
– Кінь як смиконе, як залопотить по лісі, Яременко вплутався у віжки (Г. Хоткевич);
// безос.
Цебер смиконуло й піднесло вгору (Б. Грінченко).
Словник української мови (СУМ-20)