сміти
СМІ́ТИ, смі́ю, смі́єш, недок.
1. Наважуватися робити або казати що-небудь; осмілюватися.
Козак дівку та вірненько любить, а зайнять не сміє (з народної пісні);
– Одна робить все сміліше – І пошиє, і напише .. Друга рада б, та не вміє, Мов соромиться, не сміє, Мабуть, їй судилось так (Л. Глібов);
[Сербин:] Не було ще чоловіка на світі, щоб смів мене вразити і щоб даром пройшло йому сеє (С. Васильченко).
2. перев. із запереч. не. Мати право на що-небудь.
Софія Петрівна отямилась скоро. – Аркадій! Ти збожеволів! Ти не смієш оддавати землі (М. Коцюбинський).
3. Бути здатним робити що-небудь; могти.
– Як мені доведеться губернатора об чім прохати, то я не знатиму, як перед ним і стояти? Впаду та не смітиму й устати! (Г. Квітка-Основ'яненко).
(1) Не смій (смі́йте) – уживається як форма категоричної заборони робити що-небудь.
– Доки не здаси всіх екзаменів, з двору виводити [мотоцикл] не смій! (О. Гончар);
(2) Як ти смі́єш (він смі́є, ви смі́єте, вони́ смі́ють, ти смів, він смів і т. ін.) – уживається для вираження обурення чиїмись словами, діями, вчинками.
– Як ти смієш таке говорити на свою матір? – суворо крикнув Кайдаш (І. Нечуй-Левицький);
– Що ти за птиця? Ти – Ягня! Як сміло ти мене питати? (Л. Глібов);
Левко нараз рвонувся, мов струна, кинувся до неї, схопив руками. – Як ви смієте! – крикнула вона, вислизнувши з обіймів (І. Цюпа);
Дочка кругла відмінниця, грає на інструменті, – та як вони сміють її не прийняти? (О. Гончар).
◇ Не нава́жуватися (не смі́ти) / не нава́житися дихну́ти див. дихну́ти;
(3) Не смі́ти (не могти́) диви́тися в о́чі кому – відчувати перед кимсь велику гризоту, сором за яку-небудь провину.
Перед панами мала [Зоня] упокорений вид, а тітці своїй не сміла в очі дивитись (Леся Українка);
Його [Дороша] охопило почуття палючого сорому, і він довго не міг дивитися в очі людям (Григорій Тютюнник);
[Сло́ва] не [смі́ти] пи́снути див. пи́снути.
Словник української мови (СУМ-20)