смішно
СМІ́ШНО.
1. Присл. до смішни́й.
Роман захихикав так противно та смішно, що аж малі діти зареготались (І. Нечуй-Левицький);
Кравець довго вагався, доки, смішно надимаючись, зважився-таки запропонувати Ясногорській свої послуги (О. Гончар);
// у знач. присудк. сл.
Христі спершу було смішно, а як насунули люди дивитися, то їй і соромно стало, і страшно... (Панас Мирний);
Інший на собі волосся б рвав, що потрапив до станового, а йому, їй-право, смішно (М. Стельмах);
– Ну-с! – сказав він .. – Візьми цю ноту .. – Йому [Юрі] зробилося смішно і він пхикнув (Ю. Смолич).
2. у знач. присудк. сл. Те саме, що безглу́здо.
Про якусь роботу або виїзд у теплі краї і думати смішно, бо я й по хаті не годен перейтися (М. Коцюбинський);
– Сьогодні вранці розкрив свій чемоданчик... Костюм білий, літній... Смішно! І нащо я його вожу? (О. Довженко).
Словник української мови (СУМ-20)