смішно

СМІ́ШНО.

1. Присл. до смішни́й.

Роман захихикав так противно та смішно, що аж малі діти зареготались (І. Нечуй-Левицький);

Кравець довго вагався, доки, смішно надимаючись, зважився-таки запропонувати Ясногорській свої послуги (О. Гончар);

// у знач. присудк. сл.

Христі спершу було смішно, а як насунули люди дивитися, то їй і соромно стало, і страшно... (Панас Мирний);

Інший на собі волосся б рвав, що потрапив до станового, а йому, їй-право, смішно (М. Стельмах);

– Ну-с! – сказав він .. – Візьми цю ноту .. – Йому [Юрі] зробилося смішно і він пхикнув (Ю. Смолич).

2. у знач. присудк. сл. Те саме, що безглу́здо.

Про якусь роботу або виїзд у теплі краї і думати смішно, бо я й по хаті не годен перейтися (М. Коцюбинський);

– Сьогодні вранці розкрив свій чемоданчик... Костюм білий, літній... Смішно! І нащо я його вожу? (О. Довженко).