смішний

СМІШНИ́Й, а́, е́.

1. Який викликає сміх, веселить.

Смішна подробиця;

Смішний анекдот;

// у знач. ім. смішне́, но́го, с. Те, що викликає сміх.

Хоча за паном отаманом стежила тільки одна людина, він і перед нею позував, не розуміючи грані між великим і смішним (М. Стельмах);

Для творення і сприймання гумору і взагалі смішного потрібен високий рівень духовної культури (з газ.).

2. Який викликає насмішку, іронічне ставлення своєю недоладністю, незугарністю.

– Ой лишечко, який ти смішний! – крикнула Настя на всю хату і зареготалась (І. Нечуй-Левицький);

– А повернись-но, сину! Який-бо ти смішний, – каже Бульба до синів, намагаючись повернути Остапа (О. Довженко);

Смішне становище;

// Який виражає сміх.

Смішний вираз обличчя не можна сприймати серйозно.

3. Який не можна сприймати серйозно.

[Микола:] Мене не злякали його смішні погрози (І. Микитенко);

Смішні претензії;

// Дивний, незвичайний якими-небудь якостями, ознаками і т. ін.

Смішний сей світ! (І. Франко);

Любов моя смішна – я добре й сам це знаю, Але – не гасне все вона, Як іскра огняна, вона в душі палає (М. Рильський).

◇ (1) До смішно́го (смі́шності) – дуже, надзвичайно.

Ольга була до того заскочена несподіваним поворотом справи, що до смішного розгубилась (Ірина Вільде);

– Він чоловік без серця, без душі, мстивий, а до того консерватист до смішності (О. Кобилянська).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me