смішний

СМІШНИ́Й, а́, е́.

1. Який містить у собі щось смішне, забавне, утішне.

Прийшлися цікавому хлопцеві до вподоби дідові перекази, страшні, а іноді й смішні (Мирний, І, 1948, 186);

Дорошенко вже чув про те, що донька Яцубина.. влаштувалася працювати на канал, чув про це у веселих викладах з різними смішними подробицями (Гончар, Тронка, 1963, 204);

// у знач. ім. смішне́, но́го, с. Те, що викликає сміх.

Хоча за паном отаманом стежила тільки одна людина, він і перед нею позував, не розуміючи грані між великим і смішним (Стельмах, II, 1962, 48);

Для творення і сприймання гумору і взагалі смішного потрібен високий рівень духовної культури (Літ. Укр., 15.VIII 1967, 3);

// Який своєю зовнішністю, недоладністю і т. ін. викликає сміх.

— Ой лишечко, який ти смішний! — крикнула Настя на всю хату і зареготалась (Н.-Лев., VI, 1966, 395);

— А повернись-но, сину! Який-бо ти смішний, — каже Бульба до синів, намагаючись повернути Остапа (Довж., І, 1958, 217);

Вона усміхалась йому, маленька, смішна в своїй великій жовнірській куртці (Кундзич, Пов. і опов., 1951, 48);

// Який виражає сміх.

Тимко чмихнув у рукав, але не від розповіді Гаврила, а з того смішного виразу обличчя Юлі (Тют., Вир, 1964, 216).

2. Який сприймається із сміхом, насмішкою.

А тоді ще гірше… Допити, суд, поліція — він опинився б у смішному становищі (Коцюб., І, 1955, 408);

[Микола:] Мене не злякали його смішні погрози (Мик., І, 1957, 478);

// Дивний, незвичайний якими-небудь якостями, ознаками і т. ін.

Смішний сей світ! (Фр., X, 1954, 143);

Любов моя смішна — я добре й сам це знаю, Але — не гасне все вона, Як іскра огняна, вона в душі палає (Рильський, І, 1960, 97).

До смішно́го — найвищою мірою, надзвичайно.

Ольга була до того заскочена несподіваним поворотом справи, що до смішного розгубилась (Вільде, Сестри.., 1958, 372).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. смішний — (здатний викликати сміх) сміховинний, забавний, потішний, розм. кумедний. Словник синонімів Полюги
  2. смішний — смішни́й прикметник Орфографічний словник української мови
  3. смішний — Кумедний, комічний; (сюжет) гумористичний, анекдотичний; (випадок) курйозний; (закид) СМІХОВИННИЙ; смішненький, смішнуватий. Словник синонімів Караванського
  4. смішний — [см'ішний] м. (на) -ному/-н'ім, мн. -н'і Орфоепічний словник української мови
  5. смішний — -а, -е. 1》 Який містить щось смішне, забавне, утішне. || у знач. ім. смішне, -ного, с. Те, що викликає сміх. || Який своєю зовнішністю, недоладністю і т. ін. викликає сміх. || Який виражає сміх. 2》 Який сприймається зі сміхом, насмішкою. Великий тлумачний словник сучасної мови
  6. смішний — Сміховитий, сміхотливий, сміховинний Словник чужослів Павло Штепа
  7. смішний — СМІШНИ́Й, а́, е́. 1. Який викликає сміх, веселить. Смішна подробиця; Смішний анекдот; // у знач. ім. смішне́, но́го, с. Те, що викликає сміх. Словник української мови у 20 томах
  8. смішний — СМІШНИ́Й (здатний викликати сміх), КУМЕ́ДНИЙ, СМІХОВИ́ННИЙ, КОМІ́ЧНИЙ, КУРЙО́ЗНИЙ, АНЕКДОТИ́ЧНИЙ, ЗАБА́ВНИЙ, ПОТІ́ШНИЙ. В нього дуже смішне прізвище — Замриборщ (М. Стельмах); Їжак почав качатись у листі, і листя понасідало йому на голки. Словник синонімів української мови
  9. смішний — Смішни́й, -на́, -не́ Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  10. смішний — Смі́шний, -а, -е Смѣшной. Словник української мови Грінченка