смішно
СМІ́ШНО.
1. Присл. до смішни́й.
Роман захихикав так противно та смішно, що аж малі діти зареготались (Н.-Лев., VI, 1966, 406);
Кравець довго вагався, доки, смішно надимаючись, зважився-таки запропонувати Ясногорській свої послуги (Гончар, III, 1959, 199);
Малого зросту, з баб’ячим обличчям, з довгим попівським волоссям, Махно виглядав смішно (Ю. Янов., II, 1958, 226);
// у знач. присудк. сл.
Христі спершу було смішно, а як насунули люди дивитися, то їй і соромно стало, і страшно… (Мирний, III, 1954, 88);
Інший на собі волосся б рвав, що потрапив до станового, а йому, їй-право, смішно (Стельмах, І, 1962, 581);
— Ну-с! — сказав він.. — Візьми цю ноту.. — Йому [Юрі] зробилося смішно і він пхикнув (Смолич, II, 1958, 17).
2. у знач. присудк. сл. Те саме, що безглу́здо.
Про якусь роботу або виїзд у теплі краї і думати смішно, бо я й по хаті не годен перейтися (Коцюб., III, 1956, 458);
— Сьогодні вранці розкрив свій чемоданчик… Костюм білий, літній… Смішно! І нащо я його вожу? (Довж., І, 1958, 180).
Значення в інших словниках
- смішно — смі́шно прислівник незмінювана словникова одиниця Орфографічний словник української мови
- смішно — пр., кумедно і всі пох. від СМІШНИЙ; (кому) о. <�аж> сміх бере кого; як пр. сл. сміх, сміхота. Словник синонімів Караванського
- смішно — 1》 Присл. до смішний. || у знач. присудк. сл. 2》 у знач. присудк. сл. Те саме, що безглуздо. Великий тлумачний словник сучасної мови
- смішно — СМІ́ШНО. 1. Присл. до смішни́й. Роман захихикав так противно та смішно, що аж малі діти зареготались (І. Нечуй-Левицький); Кравець довго вагався, доки, смішно надимаючись, зважився-таки запропонувати Ясногорській свої послуги (О. Гончар); // у знач. Словник української мови у 20 томах
- смішно — Смі́шно нар. Смѣшно. Хоч смішно, аби затишно. Ном. № 12695. Словник української мови Грінченка