смішно

СМІ́ШНО.

1. Присл. до смішни́й.

Роман захихикав так противно та смішно, що аж малі діти зареготались (Н.-Лев., VI, 1966, 406);

Кравець довго вагався, доки, смішно надимаючись, зважився-таки запропонувати Ясногорській свої послуги (Гончар, III, 1959, 199);

Малого зросту, з баб’ячим обличчям, з довгим попівським волоссям, Махно виглядав смішно (Ю. Янов., II, 1958, 226);

// у знач. присудк. сл.

Христі спершу було смішно, а як насунули люди дивитися, то їй і соромно стало, і страшно… (Мирний, III, 1954, 88);

Інший на собі волосся б рвав, що потрапив до станового, а йому, їй-право, смішно (Стельмах, І, 1962, 581);

— Ну-с! — сказав він.. — Візьми цю ноту.. — Йому [Юрі] зробилося смішно і він пхикнув (Смолич, II, 1958, 17).

2. у знач. присудк. сл. Те саме, що безглу́здо.

Про якусь роботу або виїзд у теплі краї і думати смішно, бо я й по хаті не годен перейтися (Коцюб., III, 1956, 458);

— Сьогодні вранці розкрив свій чемоданчик… Костюм білий, літній… Смішно! І нащо я його вожу? (Довж., І, 1958, 180).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. смішно — смі́шно прислівник незмінювана словникова одиниця Орфографічний словник української мови
  2. смішно — пр., кумедно і всі пох. від СМІШНИЙ; (кому) о. <�аж> сміх бере кого; як пр. сл. сміх, сміхота. Словник синонімів Караванського
  3. смішно — 1》 Присл. до смішний. || у знач. присудк. сл. 2》 у знач. присудк. сл. Те саме, що безглуздо. Великий тлумачний словник сучасної мови
  4. смішно — СМІ́ШНО. 1. Присл. до смішни́й. Роман захихикав так противно та смішно, що аж малі діти зареготались (І. Нечуй-Левицький); Кравець довго вагався, доки, смішно надимаючись, зважився-таки запропонувати Ясногорській свої послуги (О. Гончар); // у знач. Словник української мови у 20 томах
  5. смішно — Смі́шно нар. Смѣшно. Хоч смішно, аби затишно. Ном. № 12695. Словник української мови Грінченка