сновида
СНОВИ́ДА, и, ч. і ж.
Те саме, що луна́тик.
Сльоза, в самій білизні, босий, з мокрими ногами, нагадував у темному бору сновиду (П. Панч);
Левко побоюється дивитися на місяць, бо тоді сновидою станеш і в місячні ночі будеш без пам'яті ходити по селу (М. Стельмах);
* У порівн. Цілий день Бліда ходила [дівчина], мов яка сновида (Леся Українка);
Цілу ніч не спалося – тинявся сновидою коло школи (С. Васильченко).
Словник української мови (СУМ-20)