соляник

СОЛЯ́НИК, а, ч., заст.

У давнину – чумак, який перевозив сіль.

Видобували сіль також на лиманах Чорного моря та на Слобожанщині. Розвозили її чумаки, яких тоді називали соляниками або “прасолами”, – назва, яку в пізніші часи перенесено на гуртівників, що ганяли худобу (з навч. літ.).