сонечко
СО́НЕЧКО, а, с.
1. Пестл. до со́нце 1–4.
Спускалося сонечко за зелену гору (М. Костомаров);
Сонечко злизало сніг по горбикам [горбиках], стало тепленько (Г. Квітка-Основ'яненко);
Сонечко сходь;
Сонечко грає;
– Зійшло колись і для мене сонечко, та заздрісно стало другим – і заступили... (М. Коцюбинський);
Теперішнє .. таке непривітне, таке темне, безрадісне! .. Там тілько, у туманному просторі грядущого горить-сяє ясне сонечко правди! (Панас Мирний);
* У порівн. Бувало, вигляне [Катруся] із хижі Як тая квіточка з роси Як теє сонечко з-за хмари (Т. Шевченко).
2. звичайно зі сл. моє́. Уживається як ласкаве звертання до дорогої, милої людини.
Жду твоєї одповіді, моє ти сонечко ясне, мов любиме дитяточко (М. Коцюбинський);
[Голос Маргаритки:] Васильку, де ти, сонечко моє?.. (Є. Кротевич).
3. Невеликий жучок круглої або подовженої форми, що має червонувате або жовтувате з чорними цяточками забарвлення.
– Бач, комашина! – відказав [Івась] .. – То сонечко! – угадав Грицько (Панас Мирний);
Крапчасте сонечко повзло по бур'янині, кволе, передосіннє. Пріся обережно взяла його на долоню (О. Гончар);
З мисливців на попелиць згадаємо .. невеличкого жучка, що називається сонечком (з наук. літ.).
Словник української мови (СУМ-20)