сорочина
СОРОЧИ́НА, и, ж.
1. розм. Те саме, що соро́чка 1, 2.
Скинувши рясу, лишився [єпископ] в новій козацькій сорочині лепського гаптування (О. Ільченко);
// Тоненька, благенька сорочка.
Як пролазив Митруньо крізь пліт, то з поспіху роздер на собі сорочину (Л. Мартович);
У Маріки теж уже сині бриніли од холоду губи, під благою сорочиною хвилями ходили дрижаки (С. Васильченко).
2. Зменш. до соро́чка 1, 2.
Як Ганнусі не любити, коли молоденька, Як вишиє сорочину, як мачок дрібненький (з народної пісні);
Вона шиє сорочину – малесеньку-малесеньку (І. Франко);
Хлопці дехто в костюмчиках, а дехто просто в штаненятах та сорочині (Григорій Тютюнник);
* Образно. Береза в ясній сорочині Десь за вітром зібралася в путь (М. Гірник).
Словник української мови (СУМ-20)