сотенний
СО́ТЕ́ННИЙ, а, е.
1. іст. Прикм. до со́тня 5.
Тут, у Голтві, за часів Богдана Хмельницького було сотенне управління козацького полку (із журн.);
// Стос. до сотні.
Сотенною старшиною усе були Забрьохи (Г. Квітка-Основ'яненко);
В кривому заулку лежала оселя сотенного хорунжого Лави (П. Панч);
Вперше Миргород згадується в літописах, датованих XV століттям, як сотенне, а пізніше як полкове місто (з наук.-попул. літ.).
2. у знач. ім. со́те́нний, ного, ч., іст. Особа, яка очолювала сотню (у 4 знач.).
З однією .. дружиною й рушив до города Остра Добриня, а там відпросився в сотенного й опинився в Любячі (С. Скляренко).
3. у знач. ім. со́те́нний, ного, ч., іст. Те саме, що со́тник 1, 3.
– Стрілять тебе я тут не стану, ти ще згодишся нам, сміття! – сказав сотенний (В. Сосюра).
4. розм. Вартістю сто карбованців.
[Агапон:] У нього в кишенях повинно бути сто карбованців, ціла сотенна бумажка (М. Кропивницький);
Це були гроші. Багато, на кілька тисяч карбованців новісіньких, аж хрустких, сотенних (П. Дорошко).
Словник української мови (СУМ-20)