сотенний
СО́ТЕ́ННИЙ, а, е.
1. іст. Прикм. до со́тня 5.
Тут, у Голтві, за часів Богдана Хмельницького було сотенне управління козацького полку (Вітч., 3, 1968, 129);
// Стос. до сотні.
Сотенною старшиною усе були Забрьохи (Кв.-Осн., II, 1956, 152);
В кривому заулку лежала оселя сотенного хорунжого Лави (Панч, Гомон. Україна, 1954, 73);
Вперше Миргород згадується в літописах, датованих XV століттям, як сотенне, а пізніше як полкове місто (Визначні місця Укр., 1958, 464).
2. у знач. ім. со́те́нний, ного, ч., іст. Особа, яка очолювала сотню (у 4 знач.).
З однією.. дружиною й рушив до города Остра Добриня, а там відпросився в сотенного й опинився в Любячі (Скл., Святослав, 1959, 58).
3. у знач. ім. со́те́нний, ного, ч., іст. Те саме, що со́тник 1, 3.
— Стрілять тебе я тут не стану, ти ще згодишся нам, сміття! — сказав сотенний (Сос., II, 1958, 402).
4. розм. Вартістю сто карбованців.
[Агапон:] У нього в кишенях повинно бути сто карбованців, ціла сотенна бумажка (Кроп., II, 1958, 181);
Це були гроші. Багато, на кілька тисяч карбованців новісіньких, аж хрустких, сотенних (Дор., Не повтори.., 1968, 34).
Словник української мови (СУМ-11)