сошник
СОШНИ́К, а́, ч.
1. Гостра металева частина сохи, культиватора, плуга і т. ін., що зрізає шар землі.
Археологічні дані свідчать про те, що на IX ст. в Поволжі уже появилася соха з залізним сошником, яка почала витісняти залізну мотику (з наук. літ.);
Полозовидний сошник робить у ґрунті вузький проріз без виносу на поверхню вологих частинок (з навч. літ.).
2. Пристрій у сівалці чи садильній машині, за допомогою якого висівають насіння або садять рослини.
Рижій сіють зерновими рядковими сівалками суцільним способом або через один сошник (з наук. літ.);
Поряд з висівними апаратами сошники є важливими і відповідальними робочими органами сівалки (з навч. літ.);
Із сошників тече добірне зерно У теплу землю (І. Вирган).
3. Металева пластина в лафеті артилерійської гармати, що утримує відкочування гармати в момент пострілу.
Прави́льний схопив за прави́ло й згарячу проорав сошником – повернув гармату навіть на більший кут, як треба було (А. Головко).
Словник української мови (СУМ-20)