спадкоємний
СПАДКОЄ́МНИЙ, а, е.
1. Одержаний у спадщину.
Своїх ґрунтів не збільшив [Варава]; синові залишив той самий спадкоємний хутір (М. Стельмах).
2. Який від народження належить до певного соціального стану.
Конституція встановлювала в Болгарії монархічний лад: главою держави проголошувався спадкоємний князь (з навч. літ.);
// Який належить до родини, що здавна займається певним ремеслом, якоюсь діяльністю, справою і т. ін.
Григорій Григорович Андрусяк – спадкоємний лісовик. Народився в селищі Ясіня, батько був лісовиком (з газ.).
3. Заснований на переході чого-небудь від одного до іншого; який переходить послідовно від одного до іншого.
Словник української мови (СУМ-20)