сперечатися
СПЕРЕЧА́ТИСЯ, а́юся, а́єшся, недок.
1. Вести суперечку (у 1 знач.), доводячи що-небудь.
Ми вдвох, ходячи по хаті, говоримо, сперечаємося, та так завзято, як ніби від нашої суперечки залежить щастя громадське (М. Коцюбинський);
Другий зять не сперечавсь з тещею, мовчав собі та читав книжки (І. Нечуй-Левицький);
Довго довелося генералові сперечатися з Обручовим. Обручов боявся відступити від букви закону (З. Тулуб);
Хлопчик знав, що батькове слово завжди тверде й розсудливе і що сперечатися з батьком не можна (О. Донченко);
// Заперечувати проти чого-небудь, не давати своєї згоди на щось.
У Марії Павлівни часом збирались її товариші на пораду, Микола Васильович ніколи не сперечався проти таких зборів у його домівці (Леся Українка);
“А що буде, як Денис мене свататиме, а мати моя буде так сперечатись, як .. Терпилиха?” – несподівано майнула думка в Насті (І. Нечуй-Левицький).
2. Відстоювати своє право на що-небудь, на володіння чимсь.
Подано автомобілі – розвезти акторів по домівках. Дехто почав сперечатися за місця в машинах. Кожний хотів їхати в першу чергу (Ю. Яновський);
Командири батарей люто сперечалися за кожний шмат землі: вже не вистачало місця для артилерійських вогневих (О. Гончар);
// чому, рідко. Чинити опір чому-небудь; противитися.
[Маруся:] Стривай, Микито! Бог один бачить, що ти робиш з моїм серцем! Не маю сили сперечатися твоїй волі... (М. Кропивницький).
3. перен. Не поступатися перед ким-, чим-небудь якимись якостями, властивостями; суперничати.
Ти усміхнулася, – і враз Все змерхло перед милим зглядом; З огнем очей сяйний алмаз Не міг сперечатися рядом (П. Грабовський);
Міські ліхтарі сперечаються з місяцем (В. Сосюра).
(1) Не спереча́юся; Не бу́ду спереча́тися – уживається для вираження згоди з ким-небудь.
– Ет, балаканина! Зрештою, за поетів не буду сперечатися, вам се ліпше знати (Леся Українка).
Словник української мови (СУМ-20)