сперечатися

СПЕРЕЧА́ТИСЯ, а́юся, а́єшся, недок.

1. Вести суперечку (у 1 знач.), доводячи що-небудь.

Ми вдвох, ходячи по хаті, говоримо, сперечаємося, та так завзято, як ніби від нашої суперечки залежить щастя громадське (М. Коцюбинський);

Другий зять не сперечавсь з тещею, мовчав собі та читав книжки (І. Нечуй-Левицький);

Довго довелося генералові сперечатися з Обручовим. Обручов боявся відступити від букви закону (З. Тулуб);

Хлопчик знав, що батькове слово завжди тверде й розсудливе і що сперечатися з батьком не можна (О. Донченко);

// Заперечувати проти чого-небудь, не давати своєї згоди на щось.

У Марії Павлівни часом збирались її товариші на пораду, Микола Васильович ніколи не сперечався проти таких зборів у його домівці (Леся Українка);

“А що буде, як Денис мене свататиме, а мати моя буде так сперечатись, як .. Терпилиха?” – несподівано майнула думка в Насті (І. Нечуй-Левицький).

2. Відстоювати своє право на що-небудь, на володіння чимсь.

Подано автомобілі – розвезти акторів по домівках. Дехто почав сперечатися за місця в машинах. Кожний хотів їхати в першу чергу (Ю. Яновський);

Командири батарей люто сперечалися за кожний шмат землі: вже не вистачало місця для артилерійських вогневих (О. Гончар);

// чому, рідко. Чинити опір чому-небудь; противитися.

[Маруся:] Стривай, Микито! Бог один бачить, що ти робиш з моїм серцем! Не маю сили сперечатися твоїй волі... (М. Кропивницький).

3. перен. Не поступатися перед ким-, чим-небудь якимись якостями, властивостями; суперничати.

Ти усміхнулася, – і враз Все змерхло перед милим зглядом; З огнем очей сяйний алмаз Не міг сперечатися рядом (П. Грабовський);

Міські ліхтарі сперечаються з місяцем (В. Сосюра).

(1) Не спереча́юся; Не бу́ду спереча́тися – уживається для вираження згоди з ким-небудь.

– Ет, балаканина! Зрештою, за поетів не буду сперечатися, вам се ліпше знати (Леся Українка).