сперечатися
СПЕРЕЧА́ТИСЯ, а́юся, а́єшся, недок.
1. Вести суперечку (у 1 знач.), доводячи що-небудь.
Ми вдвох, ходячи по хаті, говоримо, сперечаємося, та так завзято, як ніби від нашої суперечки залежить щастя громадське (Коцюб., І, 1955, 467);
Другий зять не сперечавсь з тещею, мовчав собі та читав книжки (Н.-Лев., III, 1956, 203);
Довго довелося генералові сперечатися з Обручовим. Обручов боявся відступити від букви закону (Тулуб, В степу.., 1964, 241);
Ми маємо право і повинні сперечатися про долю і шляхи нашого радянського мистецтва, нашої радянської літератури (Рильський, IX, 1962, 176);
Хлопчик знав, що батькове слово завжди тверде й розсудливе і що сперечатися з батьком не можна (Донч., V, 1957, 33);
// Заперечувати проти чого-небудь, не давати своєї згоди на щось.
У Марії Павлівни часом збирались її товариші на пораду, Микола Васильович ніколи не сперечався проти таких зборів у його домівці (Л. Укр., VIII, 1965, 205);
«А що буде, як Денис мене свататиме, а мати моя буде так сперечатись, як.. Терпилиха?» — несподівано майнула думка в Насті (Н.-Лев., VI, 1966, 355).
Не спереча́юся; Не бу́ду спереча́тися — уживається для вираження згоди з ким-небудь.
— Ет, балаканина! Зрештою, за поетів не буду сперечатися, вам се ліпше знати (Л. Укр., III, 1952, 703).
2. Відстоювати своє право на що-небудь, на володіння чимсь.
Подано автомобілі — розвезти акторів по домівках. Дехто почав сперечатися за місця в машинах. Кожний хотів їхати в першу чергу (Ю. Янов., II, 1958, 60);
Командири батарей люто сперечалися за кожний шмат землі: вже не вистачало місця для артилерійських вогневих (Гончар, III, 1959, 404);
// чому, рідко. Чинити опір чому-небудь; противитися.
[Маруся:] Стривай, Микито! Бог один бачить, що ти робиш з моїм серцем! Не маю сили сперечатися твоїй волі… (Кроп., І, 1958, 99).
3. перен. Не поступатися перед ким-, чим-небудь якимись якостями, властивостями; суперничати.
Ти усміхнулася,— і враз Все змерхло перед милим зглядом; З огнем очей сяйний алмаз Не міг сперечатися рядом (Граб., І, 1959, 229);
Міські ліхтарі сперечаються з місяцем (Сос., І, 1957, 88).
Значення в інших словниках
- сперечатися — (не погоджуватися з кимось і встрявати в суперечки) перемовлятися, розм. суперечитися, змагатися, (в ділових, наукових справах) дискутувати, полемізувати// вести полеміку. Словник синонімів Полюги
- сперечатися — спереча́тися дієслово недоконаного виду Орфографічний словник української мови
- сперечатися — кн. дискутувати, полемізувати, вести полеміку <�дискусію>, д. спорити|ся|, суперечитися, з. перечитися, перемовлятися, п! СВАРИТИСЯ; (проти чого) заперечувати що; (за першість) змагатися. Словник синонімів Караванського
- сперечатися — див. лаяти; перечити Словник синонімів Вусика
- сперечатися — -аюся, -аєшся, недок. 1》 Вести суперечку (у 1 знач.), доводячи що-небудь. || Заперечувати проти чого-небудь, не давати своєї згоди на щось. 2》 Обстоювати своє право на що-небудь, на володіння чимсь. || чому, рідко. Чинити опір чому-небудь; противитися. Великий тлумачний словник сучасної мови
- сперечатися — СПЕРЕЧА́ТИСЯ, а́юся, а́єшся, недок. 1. Вести суперечку (у 1 знач.), доводячи що-небудь. Ми вдвох, ходячи по хаті, говоримо, сперечаємося, та так завзято, як ніби від нашої суперечки залежить щастя громадське (М. Словник української мови у 20 томах
- сперечатися — СПЕРЕЧА́ТИСЯ (заперечувати кому-небудь, не погоджуватися з кимось у чому-небудь), СУПЕРЕ́ЧИТИСЯ розм., СПО́РИТИ розм., СПО́РИТИСЯ розм., СПИНЧА́ТИСЯ розм., СПРАВДО́ВУВАТИСЯ розм., СПРА́ВДУВАТИСЯ розм., ПЕРЕ́ЧИТИСЯ діал., ПЕРЕКО́РЮВАТИСЯ діал. Словник синонімів української мови
- сперечатися — Спереча́тися, -ча́юся, -ча́єшся Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
- сперечатися — Спереча́тися, -ча́юся, -єшся гл. Спорить. Та се було тоді, як ми з ним сперечалися за землю. Уман. у. Стара Тихониха трохи сперечалась, а батько згодився. Левиц. І. 1. 20. Словник української мови Грінченка