сплодити

СПЛОДИ́ТИ, сплоджу́, спло́диш, док.,кого, що, розм.

1. Те саме, що народи́ти.

– Діток сплодив [панотець] двойко – карапуза-хлопчика та свекруху-дівчинку (П. Куліш);

Отець Трішин .. сплодив за п'ять літ шестеро дітей (Л. Мартович).

2. перен. Дати початок чому-небудь, створити щось; бути причиною виникнення, появи чого-небудь; породити.

[Гостомисл:] Вона боїться Тих мар пустих, що сплодила вночі Стривожена уява (І. Франко);

Трудно думи всі Разом сплодити (С. Руданський).

Значення в інших словниках

1. сплодити — сплоди́ти дієслово доконаного виду розм.  Орфографічний словник української мови
2. сплодити — сплоджу, сплодиш, док., перех., розм. 1》 Те саме, що народити. 2》 перен. Започаткувати що-небудь, створити щось; бути причиною виникнення, появи чого-небудь; породити.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. сплодити — НАРОДИ́ТИ кого (про жінку або самицю тварини — дати життя дитині чи дітям або маляті чи малятам), РОДИ́ТИ, УРОДИ́ТИ (ВРОДИ́ТИ), ПОРОДИ́ТИ рідше, ЗРОДИ́ТИ рідше, СПОРОДИ́ТИ розм., ЗНАЙТИ́ (НАЙТИ́) розм., РОЗСИ́ПАТИСЯ ким, розм.; СПОВИ́ТИ поет.  Словник синонімів української мови
4. сплодити — СПЛОДИ́ТИ, сплоджу́, спло́диш, док., перех., розм. 1. Те саме, що народи́ти. — Діток сплодив [панотець] двойко — карапуза-хлопчика та свекруху-дівчинку (П. Куліш, Вибр., 1969, 96); Отець Трішин.. сплодив за п’ять літ шестеро дітей (Март., Тв., 1954, 403).  Словник української мови в 11 томах
5. сплодити — Сплодити, -джу, -диш гл. Произвести на свѣтъ, родить. Та бодай тая річка риби не сплодила. Чуб. V. 331. Не той тато, що сплодив, а той, що вигодував, що до розуму довів. Ном. № 7237.  Словник української мови Грінченка