спльовувати

СПЛЬО́ВУВАТИ, ую, уєш, недок., СПЛЮ́НУТИ, ну, неш, док.

1. що і без прям. дод., чим. Викидати, видаляти що-небудь з рота плювком; випльовувати.

Юра отямлюється від того, що його раптом занурюють головою в річку. Він пирхає, спльовує щось солоне і відхаркує з легенів пісок (Ю. Смолич);

Тетеря, з обв'язаною рушником головою, смокчучи квашене яблуко, спльовував під ноги зернятка (Н. Рибак);

Чоловік понуро сіпнув оком, жінка щось йому шепнула, і обоє безвиразно сплюнули лушпинням (Я. Качура);

* Образно. Аж налаяла Палажка та й сплюнула, сердите слово (Ганна Барвінок).

2. Викидати, видаляти слину, мокротиння з рота плювком; плювати.

Смоктав [Юрчик] немилосердно. Одну [люльку] викурював, другу набивав, безперестанно спльовуючи набік (Г. Хоткевич);

– Не дряпайся, кицько, – відхиляє голову управитель і спльовує (М. Стельмах);

Яків випив чарку, крякнув, скривився, сплюнув (Панас Мирний);

Гаврилко сплюнув, бо йому набігло повен рот слини (М. Коцюбинський);

– Чого ж, ми не ледачі, – сказав він і, сплюнувши в руки, міцно вчепився ними в рядняні цупкі гузирі (О. Гончар);

– Перепився-таки! – сердито сплюнула шинкарка (О. Ільченко).

Значення в інших словниках

1. спльовувати — спльо́вувати дієслово недоконаного виду  Орфографічний словник української мови
2. спльовувати — -ую, -уєш, недок., сплюнути, -ну, -неш, док. 1》 перех. і неперех., чим. Викидати, видаляти що-небудь з рота плювком; випльовувати. 2》 неперех. Викидати, видаляти слину, мокротиння з рота плювком; плювати.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. спльовувати — ПЛЮВА́ТИ (викидати з рота слину, мокротиння тощо), ВИПЛЬО́ВУВАТИ, СПЛЬО́ВУВАТИ, ПЛЮ́ХАТИ розм.; ПЛЮВА́ТИСЯ (також на когось, один на одного); ЧВИ́РКАТИ (ЧВІ́РКАТИ) розм., ЦВІ́РКАТИ розм., ЦИ́РКАТИ розм. (крізь зуби); ХА́РКАТИ розм., ХАРКОТІ́ТИ розм.  Словник синонімів української мови
4. спльовувати — Спльо́вувати, -вую, -вуєш, -вує; спльо́вуй, -ву́йте  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
5. спльовувати — СПЛЬО́ВУВАТИ, ую, уєш, недок., СПЛЮ́НУТИ, ну, неш, док. 1. перех. і неперех., чим. Викидати, видаляти що-небудь з рота плювком; випльовувати. Юра отямлюється від того, що його раптом занурюють головою в річку.  Словник української мови в 11 томах
6. спльовувати — Спльо́вувати, -вую, -єш сов. в. сплюнути, -ну, -неш, гл. Сплевывать, сплюнуть. Тричи треба сі слова проказати, за кожним разом по тричи спльовувати. Грин. II. 40. Ой хоч поцілує, дак додолу сплюне. Чуб. V. 842.  Словник української мови Грінченка