сповиток

СПОВИТО́К, тка́, ч.

Те, у що загортають немовля, – пелюшки із сповивачем.

Он мій Сашко привіз з Донбасу фіхлю, що не вміє ні голки тримати, ні сповитка випрати (з публіц. літ.);

* У порівн. Хотіла б я уплисти за водою... І вода помалу мене б у легкі хвилі загортала, немов дитину в тонкий сповиток (Леся Українка);

Він лежав у мотузах, зламаний, безсилий, як дитя в сповитку (Іван Ле);

// рідко. Те саме, що спови́вач.

Мати принесла їй цілу купу новеньких, випрасуваних сорочечок, сповитків, пелюшок (Л. Юхвід).

◇ (1) З [са́мого] сповитка́ (сповито́чка) – з ранніх років; з віку немовляти.

– Слухай, який у тебе стаж? По-моєму, ти редактор із сповитка (О. Гончар);

– А ви змалечку рибалите, дідусю? – З самого сповиточка, як тільки ходити навчився (Ю. Збанацький);

(2) Із сповитка́ – з віку немовляти.

– Слухай, який у тебе стаж? По-моєму, ти редактор із сповитка (О. Гончар);

(3) У сповитку́ (у сповито́чку) – у віці немовляти; немовлям.

– Тепер господарює в мене моя дочка-єдиниця, бо старших дочок Бог прибрав до себе, ще як були в сповитку (І. Нечуй-Левицький);

Дітей, маленьких немовлят, Їх тільки шкода. Чи на те вродились, Аби у сповитку пізнати голод, спрагу? (Леся Українка);

Я свого отця-неньки не знаю; я ще в сповиточку зосталася сиротою (Марко Вовчок);

Мистецтво те було не в сповиточку. Грифони вже ту лань не заклюють. Два скіфи шиють золоту сорочку. Два скіфи з чаші золотої п'ють (Л. Костенко).

Словник української мови (СУМ-20)