сповідатися
СПОВІДА́ТИСЯ, а́юся, а́єшся, недок.
1. церк. Бути на сповіді, приймати обряд сповіді.
Не сповідавсь [Охрім], Не причащавсь Сім рік [років] і не хрестився! (П. Гулак-Артемовський);
Мабуть, уперше за своє життя отець Сидір не радів сьогодні великій кількості бажаючих сповідатися (О. Донченко);
У суботу вихованці сповідалися. Гриць чекав черги до аналоя, біля якого .. стояв отець Данило (С. Добровольський).
2. Каятися в гріхах під час сповіді.
Поки Маруся сповідалася, Наум із Настею і хто ще був у них із сусідів вийшли у сіни (Г. Квітка-Основ'яненко);
– Сповідатись не хочу, бо нема в мене гріхів. Я чистий, вимитий сльозами, і мені нічого не треба (Мирослав Ірчан).
3. перен. Відверто признаватися кому-небудь у чомусь, розповідати про себе щось потаємне.
Ми В траві за валом посідали І розмовляли, сповідались Один другому (Т. Шевченко);
Сповідався перед сином Середа, говорив йому про свій страшний гріх (Д. Бедзик);
Федір своє вже сказав, тепер уважно слухав. Знав – це тільки йому сповідається друг, бо тим, найдорожчим, що залягло в душі, як святиня, не з кожним поділишся (Ю. Збанацький);
Чи сповідалась [Гелена], як честь жіночу процвиндрила (Л. Костенко).
Словник української мови (СУМ-20)