сповідатися
СПОВІДА́ТИСЯ, а́юся, а́єшся, недок.
1. церк. Бути на сповіді, приймати обряд сповіді.
Не сповідавсь [Охрім], Не причащавсь Сім рік [років] і не хрестився! (Г.-Арт., Байки.., 1958, 136);
Мабуть, уперше за своє життя отець Сидір не радів сьогодні великій кількості бажаючих сповідатися (Донч., III, 1956, 124);
У суботу вихованці сповідалися. Гриць чекав черги до аналоя, біля якого.. стояв отець Данило (Добр., Ол. солдатики, 1961, 94).
2. Каятися в гріхах під час сповіді.
Поки Маруся сповідалася, Наум із Настею і хто ще був у них із сусідів вийшли у сіни (Кв.-Осн., II, 1956, 85);
— Сповідатись не хочу, бо нема в мене гріхів. Я чистий, вимитий сльозами, і мені нічого не треба (Ірчан, II, 1958, 177).
3. перен. Відверто признаватися кому-небудь у чомусь, розповідати про щось.
Ми В траві за валом посідали І розмовляли, сповідались Один другому (Шевч., II, 1963, 80);
Сповідався перед сином Середа, говорив йому про свій страшний гріх (Д. Бедзик, Дніпро.., 1951, 202);
Федір своє вже сказав, тепер уважно слухав. Знав — це тільки йому сповідається друг, бо тим, найдорожчим, що залягло в душі, як святиня, не з кожним поділишся (Збан., Сеспель, 1961, 346).
Словник української мови (СУМ-11)